Подивіться на обкладинку і вам все стане зрозуміло. Я навіть не знаю як почати той нескінченний список претензій, які я маю до цього третьосортного, кхм, роману. По-перше, паскудний протагоніст. Кліше на кліше: поганий хлопець, лупашиться акі Брюс Лі, але ніщо людське йому не чуже, тобто чпокає все, що бачить. Сам конфлікт, який намагаються вирішити, якийсь кволий. Мотивація героя розплутувати все це кубло змов не зрозуміла. А сама стилістика викликає кровотечу очей. "Его мысль была неизбежна как рассвет", ну це фу, Річард, так не треба писать.
февраль 2018